Житлові та майнові права дітей в Україні

 Кожна особа в нашій державі незалежно від віку та майнового стану володіє певним майном, і дитина не є винятком. Крім речей особистого користування (іграшок, одягу), у дитини можуть перебувати у власності нерухоме майно (квартири, будинки, машини, земля), а також цінні папери, рахунок у банку. Крім зазначених, існує ще одна категорія майна - це кошти, які виділяються на утримання дитини: аліменти, пенсія з інвалідності, пенсія у разі втрати годувальника, виплати по догляду за дитиною.

У ст.2 Закону України «Про власність» вказано, що житлові та майнові права дитини є складовими її права власності. Отже малолітні ї неповнолітні особи є суб’єктами права власності, але безпосередньо реалізація ними цього права здійснюється по різному. Так, за осіб, які не досягли 15 років, їх право власності реалізують батьки або опікуни. Особи від 15 до 18 років мають право укладати угоди купівлі-продажу , дарування та інші щодо відчуження свого майна або в розмірі своїх доходів, але за згодою батьків.

Питання спадщини та отримання неповнолітніми майна в дарунок чи в спадщину за законом, регулюються Цивільним кодексом України.

Діти мають законодавчо закріплене право на отримання у спадщину грошових вкладів, які знаходяться у банках.

В сімейному кодексі України право власності дітей на майно закріплено та реалізується таким чином:

Майно, придбане батьками для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, інші речі), є власністю дитини (ст.176 Сімейного кодексу України).

Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності (ст.175 СК).

Якщо у малолітньої дитини є у власності майно, батьки управляють ним без спеціального повноваження. Батьки зобов’язані прислухатись до думки дитини щодо способів управління належним їй майном (ч.1 ст.177 СК).

При вчиненні одним із батьків право чинів щодо майна яке належить малолітній дитині вважається що він діє за згодою другого із батьків. Батьки вирішують питання щодо управління майном дитини спільно. Спори, які виникають між батьками про управління майном дитини, можуть вирішуватись судом, або органом опіки та піклування (ч.3 ст.177 СК).

Після припинення управління майном дитини, батьки зобов’язані повернути його дитині, а також доходи від майна, що є власність дитини (ч.4ст.177 СК). Неналежне виконання батьками своїх обов’язків щодо управління майном дитини є підставою для покладання на них обов’язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду (ч.5 ст.177 СК).

Кожна дитина в тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна (гл.14 СК).

Отже, право власності дитини на житло законодавчо закріплене таким чином.

Малолітні та неповнолітні особи не є суб’єктами житлового права, тобто самостійно від свого імені вони не мають права укладати угоди щодо відчуження чи придбання житла, найму чи піднайму житлового приміщення (ст.32 Житлового кодексу). У процесі приватизації від імені осіб до 18 років виступають їх батьки чи особи що їх замінюють.

Дитина до 10 років проживає разом з батьками без погодження цього питання з самою дитиною. Особа з 10 років має право висловлювати свою думку щодо реалізації її права на місце проживання. З 14 років дитина самостійно має право обирати, з ким з батьків вона проживатиме (ст.160 Сімейного кодексу України).

Діти відносяться до членів сім’ї наймача житлового приміщення. Вони здійснюють права  користування цим приміщенням нарівні з батьками чи особами, що їх замінюють (ст.64 Житлового кодексу України).

Дитина, батьки якої померли , має право на користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки. У разі відсутності житла вона має право на його отримання відповідно до чинного законодавства (п.3 ст. 247 Сімейного кодексу України).

Кожна дитина, в тому числі і усиновлена, має право на одержання в передбаченому законом порядку в спадщину житла батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав не втрачає права на успадкування їх житла (гл.14 Сімейного кодексу України).

Відповідно ст.ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства»,  ст.11  Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначено, що виконавчі комітети сільських, селищних та міських рад є органами опіки та піклування, які зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками та особами, що їх замінюють, майнових і житлових прав дітей при відчуженні житлових приміщень та купівлі нового житла.

Органи опіки та піклування, виконуючи обов’язки по оформленню дітям-сиротам, та дітям позбавленим батьківського піклування, документів на спадщину після смерті батьків чи інших родичів, зобов’язані звертатись до нотаріальних контор в порядку передбаченому ст.ст.1296;1297;1299 Цивільного кодексу України, тому рекомендуємо виконавчим комітетам звернутися до нотаріуса, БТІ, та інших установ за видачею свідоцтва про право на спадщину дитині-сироті, або дитині, позбавленій батьківського піклування, яка проживає на ввіреній їм території з метою його реєстрації.

У разі необхідності виконавчий комітет може взяти заяву у дитини, відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5, в якій зазначено, що неповнолітня особа має право подавати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника.

У разі оренди землі, яка знаходиться у власності дитини згідно земельного сертифікату, органу опіки та піклування необхідно забезпечити відкриття особистого рахунку дитини , на який будуть перераховуватись кошти за оренду землі.

Якщо особа, над якою встановлено опіку чи піклування, є власником житла або майна, орган опіки та піклування керуючись ст.ст.72,74 Цивільного кодексу України зобов’язаний встановити опіку над цим майном (оформляється рішенням виконавчого комітету сільської ради та покладається на опікуна чи піклувальника).