Питання жорстокого ставлення батьків до власних дітей, прояви різних видів насильства (психологічного, фізичного, сексуального) останнім часом все більше привертають увагу педагогів, соціальних працівників, засобів масової інформації, громадськості. Ця проблема існувала в сім'ях, проте завжди замовчувалась. Згідно досліджень, проведених Інститутом соціальних досліджень 50-60% дітей отримують різні види жорстокого ставлення (залякування, погрози, лайки, нецензурні вирази, побої). Основна причина такого поводження батьків - невдоволення навчанням дитини, її поведінкою. Застосування таких методів впливу обумовлюється прагненням виховати дитину, помститись за те, що дитина засмучує, а також жорстокість як самоціль. Все це може мати в основі традиції патріархального виховання, культ жорстокості, який пропагувався у суспільстві, прийомні сім'ї, низький рівень правової та педагогічної культури батьків. Діти, що виховувалися в сім'ях, де до них застосовувались різні види насильства (психологічне, фізичне) почувають себе нещасними, знедоленими, приниженими. У такій сім'ї втрачається атмосфера тепла, доброзичливості, які є необхідними для нормального розвитку дитини. Види прояву жорстокості в сім'ях можуть бути різними: це жорстка опіка дитини, домагання обов'язково виконувати всі вимоги батьків, покарання за найменше невиконання. Такі батьки постійно воюють з дитиною, намагаються зламати її.

Інший вид жорстокого ставлення до дитини - застосування фізичного насильства: позбавлення їжі, води, закриття у підвалі, темній кімнаті, виганяють з дому, побиття палкою, ременем тощо. У вихованої в таких умовах дитини формується брехливість, лицемірство, комплекс провини, замкненість, боязливість, немотивована агресія. Все це призводить до деформації особистості, формування неадекватної самооцінки. Слід відзначити, що дитина, котра виросла в таких умовах, сама схильна до проявів жорстокості у ставленні до слабших, молодших. Надалі це позначається на вихованні власних дітей. Як свідчать проведені дослідження, діти, які на собі відчули прояви батьківської жорстокості, ніколи не битимуть власних дітей, якщо самі стануть батьками. І дехто з них дотримується цього. Проте інші повторюють засоби впливу, які застосовували їхні батьки через низький рівень педагогічних знань, низьку педагогічну культуру. Відсутність батьківського тепла і уваги можуть стати причиною невротичних розладів, труднощів у спілкуванні, розвинути почуття знедоленості, самотності. Звичайно, гарних стосунків з батьками у таких сім'ях не буває. Все це стає причиною того, що діти втікають з дому, поповнюють ряди "дітей вулиці".

Крім фізичного насильства, до жорстокого ставлення можна віднести і психічне насильство, жорстока опіка дитини. Це тісно пов'язане із взаємостосунками батьків та дітей (їх змістовність, активність, різноманітність, емоційне забарвлення та ін.). В сучасних сім'ях переважає заборонний стиль спілкування батьків та дітей, невміння поважати дитину, що стає причиною пресового тиску, намагання підкорити собі дитину, заставити, переломити, примусити за будь-яку ціну виконувати всі батьківські вимоги, карати за їх невиконання. Деякі батьки постійно борються з дитиною, вбачають в ній свого противника, намагаються зламати її.

З цією проблемою тісно пов'язані питання слухняності, яку батьки розуміють у найгіршому значенні: робити тільки так, як хочуть батьки, без зайвих розмов, домагатися слухняності в будь-якому випадку, постійно повчати дитину, підкоряти своїй волі. Тобто сімейне виховання будується на негативних емоціях. Відсутність у сімейному вихованні позитивної основи спілкування, неврахування душевного стану дитини у кожний конкретний момент спілкування, негнучкість тактики у вирішенні виховних завдань часто стає причиною того, що у майбутньому людина пориває свої зв'язки з сім'єю, батьками. Якщо слухняність не будується на взаємній повазі, врахуванні інтересів дитини, це негативно позначається на її особистості і закінчується великим вибухом. Нерозумна слухняність стає причиною формування безініціативності, пасивності або призводить до агресивності, відкритого протесту проти будь-яких побажань батьків, якщо вони навіть справедливі. Такі діти у майбутньому мають значні життєві проблеми, можуть стати виконавцями чужої волі, бо завжди звикли слухатись і підкорятись, не вміють сказати "ні". Або ж дитина втікає з дому від надмірних вимог батьків, які не відповідають її можливостям. Все це може привести до того, що діти не витримують психологічного тиску. Втікають з дому взагалі або більшу частину часу намагаються проводити на вулиці, в компаніях однолітків, де вони почувають себе більш комфортно.

Безвідповідальність батьків, формальне ставлення до виховання дитини теж можуть бути причиною дитячої бездоглядності. Нерозуміння батьками своїх батьківських обов'язків часто мають прояв лише у матеріальному забезпеченні дитини, формальному контролі за успішністю та поведінкою. Формальне ставлення до виконання батьківських обов'язків часто буває у батьків, які зайняті виробничими справами, бізнесом, які забирають у них багато часу, тому батьківська любов, тепло, часто компенсуються дорогими подарунками, речами, грошима, які, звичайно, не можуть замінити повноцінного спілкування з батьками: просто побути в колі сім'ї, поговорити про різні справи, разом займатись домашнім господарством тощо. Вихована в таких умовах дитина не може відчути себе щасливою і потрібною людям. Відчуженість інтересу батьків до духовного життя дитини, внутрішня відчуженість батьків та дітей можуть в подальшому стати причиною життєвих трагедій як батьків, так і дітей.

Жорстокість, домагання повної слухняності, нав'язування своєї волі батьками - все це посягання на права дитини. Тому необхідна цілеспрямована робота, у першу чергу, з батьками з їх правової освіти, ознайомлення з документами про права і обов'язки батьків, батьківську відповідальність за виховання дітей. Робота з дітьми  має бути спрямованою на їх соціальний захист, забезпечення умов для нормального виховання через соціальні служби, притулки для неповнолітніх,  дитячі будинки сімейного типу, загальноосвітні школи, служби у справах неповнолітніх, виконкоми селищної та сільських рад, компетентних служб з даного питання.