Характеристика прав людини

Як для вас нестерпний будь-який біль, так і для інших. Знаючи цей принцип рівності, ставтеся до інших з повагою і співчуттям.(Суман Суттам)

Філософи можуть продовжувати сперечатись щодо  характеру  прав  людини, але міжнародна громада почала здійснювати свої вражаючі зобов’язання стосовно прав людини шляхом впровадження Всесвітньої Декларації прав людини в 1948. З того часу міжнародна громада запровадила вагомі концепції Всесвітньої Декларації прав  людини в багатьох міжнародних,  регіональних і внутрішніх правових інструментах. Декларація не мала на меті бути юридично обмежуючою, але встановлення цих норм в безлічі наступних обмежуючих угодах (інакше відомих як «договір» або «домовленість») робить правовий статус цих норм незаперечним сьогодні. Згідно цих принципів:

Права людини невід’ємні.
Це означає, що ви не можете їх втратити, оскільки вони мають відношення до самого факту людського існування. За певних обставин дію деяких з них, хоча і не всіх, може бути призупинено або обмежено. Наприклад, якщо хтось визнаний винним у скоєнні злочину, його або її можуть позбавити волі; або під час громадянських заворушень уряд може ввести комендантську годину, що обмежує свободу пересування.

Права людини неподільні, взаємозалежні і взаємопов’язані.
Це означає, що різні права людини по суті пов’язані між собою і не можуть розглядатися окремо. Здійснення одного права залежить від здійснення багатьох інших прав, і немає жодного права, яке було б важливіше за інші.

Права людини універсальні.
Означає, що вони так само стосуються всіх людей в усьому світі, причому без обмежень за часом. Кожен має право  користуватися  правами  людини  без якої б то не було різниці, як-то щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.

Суверенітет держави означає відповідальність, a головна відповідальність за захист людей лежить на самій державі.
      Слід зазначити, що універсальність прав людини жодним  чином  не загрожує багатому різноманіттю індивідуальностей чи культурних відмінностей. Різноманіття може існувати і в суспільстві, де всі рівні і в рівній мірі заслуговують поваги. Права людини служать  мінімальним стандартом, який стосується  всіх людей; кожна держава і суспільство може визначати і застосовувати вищі або конкретніші стандарти. Наприклад, у сфері економічних, соціальних і культурних прав ми зобов’язані відважитися на кроки для досягнення прогресу у повної реалізації цих прав, але не існує закріпленого стандарту щодо підняття податків задля сприяння цьому. Кожна країна або суспільство самостійно визначає таку політику, враховуючи власні обставини.

Історичний огляд

Ідея того, що люди володіють невід’ємними правами, корениться в багатьох культурах і стародавніх традиціях. Численні приклади шанованих правителів і найважливіших збірників законів з історії людства показують нам, що цінності, втілені в правах людини, не є ні «західним винаходом», ні винаходом ХХ століття. Вони є реакцією  на всесвітні  потреби людей і на пошук справедливості. Усі суспільства мають свої ідеали і системи забезпечення справедливості, чи  в усних чи в письмових традиціях, хоча не всі ці традиції збереглися.

Стародавня історія

Людина є людиною лише через інших людей.

•    Звід законів царя Хаммурапі у Вавилонії (близько 2000 до н.е.) був першим писаним кодексом законів, заснованих царем Вавилона. У ньому давалася обітниця «здійснювати в царстві справедливе правління, винищувати злих і жорстоких, не дозволяти сильним пригноблювати слабких, ... просвіщати країну і сприяти благополуччю народу».
•    До нас дійшли слова давньоєгипетського фараона (близько 2000 до н.е.), який давав вказівку своїм підлеглим: «Коли з Верхнього або Нижнього Нілу приїжджає прохач, зробіть так, щоб все проходило відповідно до закону, щоб був дотриманий звичай і поважалися права кожної людини».
•    Хартія Кіра (близько 539 р. до н.е.) була складена царем Персії для народу його царства і визнавала права на свободу, безпеку, свободу пересування, а також деякі соціальні та економічні права.
• Учення Конфуція (500 ст. д.н.е.) містить, як центральну тему, концепцію дітей або співчуття та любові до інших. Конфуцій казав: «Того, чого собі не бажаєте, не робіть іншим». Доктор Пенг-чун Чанг, китайський експерт по конфуціанству, який відіграв активну роль в укладанні Загальної декларації прав людини, вірив, що конфуціанство заклало підґрунтя для ідей щодо прав людини.
•    Імам Алі Ібн Аль Хуссеін написав Епістолу по правам на початку 8 століття нашої ери. Наскільки нам відомо, цей лист — перший документ, який впорядковує головні права, як вони сприймалися на той час, і перша спроба, яка не порівнює концепцію прав в їх негативному аспекті. Епістола методично перераховує 50 таких прав. Вони створені в дусі, зосередженому на ранніх ісламських заповідях.
•    Хартія ду Манде (1222 н. е.) і хартія де Kurukan Fuga (1236 нашої ери), засновані на систематизації усних традицій із Західної Африки, підтверджують такі принципи, як децентралізація, збереження довколишнього середо- вища, прав людини і культурної різноманітності.
•    Африканський світогляд «убунту» в своїй  сутності  включає  все,  що означає бути людиною. Убунту підкреслює повагу до усіх членів громади, гостинність  і  шляхетність.  Поняття  про  Убунту  підсумоване  в  цьому:
«Людина є нею лише через інших людей». Ця думка має глибинний сенс для прав людини. Якщо ми люди лише через інших, тоді нелюдяність до інших також позбавляє нас самих гуманності — звідси потреба просувати права інших, прощати і отримувати прощення і поважати права інших людей.

Які особистості в історії вашої країни (політичні, літературні і релігійні) відстоювали ідеали прав людини або боролися за них?

З 13 по 18 століття

На кожному історичному етапі можна почути голоси протесту проти гноблення; в кожному столітті думки про визволення людей також було затьмарене. З наближенням до сучасності ці голоси і думки трансформуються в програми соціальних дій, і іноді втілюються в конституції держав.Мішелін Р. Ішей

Свобода — це влада, яку ми маємо над собою.Хьюг де Грут

Еволюція ідеї щодо універсальних прав людини походить з підвалин понять про гідність і повагу в цивілізаціях усього світу впродовж століть. Однак розвиток ідеї про те, що ця повага має бути закріплена в законі, відбувався протягом значно більшої кількості поколінь. Ми часто черпаємо рішучість для узаконення поняття прав з певного історичного досвіду. Він, безперечно, не є невичерпним джерелом. З розширенням наших знань історії інших культур, без сумніву ми теж виявимо історичний імпульс законодавчих прав також в інших культурах.

•    В 1215 р. англійські вельможі і духівництво змусили короля Англії підкорятися закону, розробивши Велику Хартію вольностей  (Магна Карта). Магна Карта захищала лише права привілейованих (шляхтичів) і тому не стосувалася прав людини як таких. Він став широко цитованим документом про захист вольностей, тому що представляв обмеження королівської влади і визнання свобод і прав інших людей.
•    У 1689 році Парламент прийняв закон, в якому заявлялося, що він більше не терпітиме королівського втручання у свої справи. Цей документ, відомий як Білль про права, забороняв монарху припиняти дію законів без згоди парламенту, обумовлював вільні вибори членів парламенту і декларував, що свобода слова в парламенті не могла бути оскаржена ні в судах, ні де-небудь ще.
•    Хьюг де Грут (1583–1645 рр.) має відношення до запровадження міжнародного права. Його книжка Про закони війни і миру пропонує систему загальних принципів, заснованих на «натуральному праві», яке, на його думку, має об’єднати всі нації, незалежно від місцевих законів та звичаїв. Впродовж 17 і 18 століть в Європі, деякі філософи розвинули далі концепцію «натуральних прав». •    Джон Лок (1689) розвинув теорію,що кожна  людина  має  певні права,що походять від власної природи, а не від уряду і його законів. Законність  уряду,  фактично,  засновувалась  на  тому,  що  він  надавав ці природні права. Ідея, що ці природні права повинні  надати  право людям на певний правовий  захист,  набула  більшого  поширення  і знайшла своє відображення в конституціях деяких країн. Права людини переформулювали цю ідею, а також довели те саме стосовно відносин між урядами і громадянами. 
•    Джон Лок (1689) розвинув теорію,що кожна  людина  має  певні права,що походять від власної природи, а не від уряду і його законів. Законність  уряду,  фактично,  засновувалась  на  тому,  що  він  надавав ці природні права. Ідея, що ці природні права повинні  надати  право людям на певний правовий  захист,  набула  більшого  поширення  і знайшла своє відображення в конституціях деяких країн. Права людини переформулювали цю ідею, а також довели те саме стосовно відносин між урядами і громадянами.
•    В 1776 році більшість британських колоній в Північній Америці проголосили
незалежність від Британської Імперії в Декларації Незалежності Сполучених Штатів. Вона здебільшого базувалася на «природному праві» теорії Лока і Монтеск’є. На основі переконання про сутність обмеження державної влади і захисту свободи, Декларація пропагувала такі поняття: невід’ємні права; захист особистих прав; свобода слова, преси, петіцій і зібрань; недоторканність приватного життя; належні правові процедури; рівність перед законом і свобода віросповідання.
•    В 1789 році французи повалили монархію і заснували першу Французьку Республіку. Французька Декларація  Прав  людини  і  громадянина  взяла свій початок від революції і була написана представниками духівництва, дворянства і звичайних людей, які написали її щоб втілити думки діячів Просвітництва, таких як Вольтер, Монтеск’є, енциклопедистів і Руссо. Декларація критикувала політичну і правову системи монархії і визначала природні права людини такі як «свобода, власність, безпека і право на протидію гнобленню». Вона замінила систему аристократичних привілеїв, яка існувала за монархії, принципом рівності перед законом. Її терміни рівності і теоретична  концепція  рівних  прав,  однак,  потребувала  часу для практичного застосування. Суспільство було глибоко нерівним, а забезпечення її виконання тривало б цілі покоління.

Закон про права — це те, на що люди мають права перед будь-яким урядом в світі, загальним чи місцевим, і те, в чому їм не може бути відмовлено ніяким справедливим
урядом». Томас Джефферсон, 1787

Мета будь-якого політичного об’єднання полягає у збереженні природних і невід’ємних прав людини. Ці права: свобода, власність, безпека і протидія гнобленню.
Декларація Прав людини і громадянина, 1789.
Франція

Людина будучи... по своїй природі вільна, рівна і незалежна, ніхто не може бути... підкорений політичній владі іншого без своєї згоди. Джон Лок