Завжди шокують новини про суїцид дітей. Що штовхає дітей до такого вчинку? В яких сім’ях вони живуть? Хто їх вчителя? Чому ніхто не побачив проблеми і не допоміг?

Коли читаєш такі новини, здається, що умови життя дитини нестерпні, проте, за статистикою, більшість дітей, які вирішили накласти на себе руки, із зовні благополучних сімей, зі звичайних шкіл. Тобто звичайні діти, такі як всі.

У сім’ях здається неетично з дитиною говорити про смерть, але саме в підлітковому віці діти починають цікавитися цією темою – це природна цікавість людини що дорослішає: Що це? Що буде далі?

І діти звертаються до друзів і в інтернет: створюють сайти і групи в соціальних мережах, де вони обговорюють смерть, самогубство, і, можливо, хтось приймає своє останнє в житті рішення. Тут важливо не захистити дитину від цієї теми, а навчити правильно до неї ставитися – до цього можуть і повинні підготувати дитину батьки. Дитина повинна мати можливість поговорити про смерть зі своїми рідними людьми.

Більш того, батькам з ранніх років потрібно говорити з дитиною про те, які почуття відчуває людина: як позитивні, так і негативні (страх, образа і т.д.). Дитина повинна розуміти, що життя складається не тільки зі світлих і яскравих тонів, і батьки повинні навчити дитину переживати негативні почуття і йти далі: розповідати про себе, свої проблеми в дитинстві, про відносини з однолітками зі своїми батьками. А у нас багато дітей виховуються в родині як головні члени сім’ї: найчастіше в сім’ї росте одна дитина, якій «все можна», для якого батьками, бабусями і дідусями створені неприродні, ідеальні умови життя, і, коли він приходить на вулицю і стикається з масовою школою, першими труднощами і проблемами, він не знає, як себе вести. Світ здається жорстким і несправедливим.

При цьому, за статистикою, дівчатка більш схильні до роздумів про самогубство і приймають більше число спроб, хлопчики ж «не помиляються» – їх спроби частіше мають фатальні наслідки.

Потрібно вдома промовляти свої проблеми, шукати вихід з ситуації, що склалася: «Безвихідних ситуацій не буває», – кажуть дорослі, а діти замислюються про суїцид, отримавши «двійку» або проваливши іспит. Ми, дорослі, самі залякує дітей, пред’являємо до них завищені вимоги, намагаємося реалізувати свої батьківські амбіції, вважаючи, що наша дитина «най-най», він повинен бути краще за всіх: добре вчитися, не хуліганити, бути нашою гордістю. Тоді як дитина повинна знати: сім’я – це її дім, дах, тут вона захищена від усіх бід, тут її люблять такою, якою вона є, безумовною любов’ю.

Вважається, що підлітковий вік – найскладніший вік дитини: у підлітків з’являються проблеми, переживання, страхи, найчастіше підлітки відчувають хронічну самотність.

Що ж призводить дітей до думок про самогубство?

Недостатня увага і любов батьків – головна причина. Багато батьків сьогодні зайняті на роботі до пізнього вечора, і, приходячи додому, можуть тільки нагодувати дитину, приготувати їй речі на завтра. У той час як з дитиною потрібно розмовляти, запитувати як у неї справи, розповідати про себе і разом проводити час: вечеряти, ходити на прогулянки, щось майструвати, готувати, та й просто дивитися фільми, обговорювати їх. Дитина потребує батьківського спілкуванні, і якщо батьки не мають можливість проводити час (спільна діяльність) з дитиною, цим «займеться» хтось інший: вулиця, погана компанія, інтернет.

Часто діти можуть лякати батьків тим, що накладуть на себе руки – це перший «дзвіночок».

Якщо ваша дитина теж говорила вам про це або натякала, вона закликає вас допомогти їй – вона каже, що у неї є проблеми і вона хоче їх вирішити. Якщо батьки не можуть надати підтримку, то, значить, і ніхто не може. Також дитина може просити побути з нею, поговорити, піти на прогулянку, погратись. Обов’язково відгукніться на це прохання, але не разово. Таке прохання вимагає системи: міняйте своє ставлення до дитини, проводьте з нею більше якісного часу, можливо, буде потрібно взяти відпустку, змінити роботу або змінити спосіб життя.

Те ж саме, якщо дитина каже, що ви її не любите. Щось пішло в ваших стосунках не так, раз дитина так говорить. І це не її, дитини, вина, а дорослих. Хваліть дитину, радійте її успіхам, цікавтеся її життям, проводьте час разом. Таке може бути з народженням другої дитини, коли батьки в турботах «забувають» про старшу, коли батьки дуже зайняті своїм особистим життям, відправляють дітей до бабусь і дідусів.

Але не рідко діти мовчать: мовчки сидять у своїй кімнаті, читають, малюють, фотографують, щось дивляться в інтернеті і в один день без видимих на те причин, йдуть з життя. А батьки знають справжні інтереси і бажання своїх дітей, що проводять відокремлений спосіб життя? Може бути, що вони відчувають проблеми в спілкуванні з однолітками, їх дражнять, недолюблюють, їх щось турбує (погане самопочуття, хвороби, страхи перед дорослішанням і фізіологічними змінами організму), не виходить зрозуміти те, що вивчають в школі і звідси відчуття нікчемності, непотрібності, самотності?! …

Всі причини (погана успішність, нерозділене кохання, конфлікт з учителем і т.д.) можна подолати, якщо дитина знає, що вдома її люблять і чекають, і у неї попереду світле майбутнє. Повноцінне спілкування з батьками навчить бути впевненим в собі, ставитися до цих подій з оптимізмом.

Що може допомогти подолати суїцидальні думки у дитини?

Любов, турбота, розуміння від батьків. Мало розуміти дитину, потрібно приймати її точку зору, її право бути самою собою і приймати самостійні рішення. Дитина – це не власність, і батьки – не хазяї, щоб диктувати поведінку дитині, приймати за неї всі рішення і т.д. З дитинства поступово потрібно вчити і давати дитині більше самостійності, привчати нести відповідальність.

Власний приклад. Батьки, стикаючись з труднощами, повинні бути бадьорими, оптимістичними, охочими впоратися з будь-якими труднощами.

Література, кіно. Читаючи разом з дитиною або рекомендуючи їй ті чи інші книги або фільми, ви можете допомогти дитині орієнтуватися в цьому світі: розрізняти добро і зло, цінувати життя, вміти розуміти себе та інших. Краще читати ті книги і дивитися ті фільми, де герої, стикаючись з труднощами, зберігають бадьорість духу, гумор, роблять спроби знайти вихід із ситуації. Дуже корисно обговорювати прочитане і переглянуте разом, за вечерею, за вечірнім чаєм – нехай це буде доброю традицією.

Добрі справи. Дитина не повинна зростати егоїстом, вона має розуміти, що в світі є ті, кому може бути потрібна її допомога. З раннього дитинства можна привчати дитину годувати птахів, доглядати за домашніми вихованцями. Це допоможе усвідомлювати свою значимість, дитина буде знати, що її турбота комусь потрібна.

Спорт, музика та інші захоплення. З дитинства потрібно формувати і сприяти формуванню у дитини стійких інтересів, нових знайомств. Розширюйте кругозір дитини, відвідуйте виставки, музеї, екскурсії, дивіться різні передачі – в цьому світі дитина повинна знайти щось для себе, те, що буде їй цікаво, і те, що буде направляти її подальше життя. Якщо не вийшло з музикою, спробуйте танці, не вийшло з танцями, запишіть в археологічний гурток.

І не можна не сказати про те, що вдома повинна бути сприятлива для проживання атмосфера: мир і злагода в родині, своя кімната або свій «куток» у дитини, чистота і порядок. Дитина повинна повноцінно харчуватися, дотримуватися режиму, повноцінно відпочивати. Дорослі, живучи часом в шаленому темпі, забувають про необхідність цих простих умов розвитку дитини.

Чим би ви не займались завжди спостерігайте за дитиною: якщо вона замикається, мало спілкується з друзями, перестає розповідати про себе, більше читає, кудись ходить і про щось постійно думає – це привід дізнатися, що трапилося. Це може бути ознакою впливу поганої компанії, і цькування в школі, і наркоманії, і, на жаль, думок про самогубство.

                Дорогі батьки, якщо ви бачите, що з вашою дитиною щось не так, не довіряйте повністю своїй інтуїції, зверніться до фахівців: сходіть до дитячого психолога, соціального працівника розкажіть свою ситуацію і подумайте разом, що краще зробити. Життя в XXI столітті давно перестала бути спокійним і розміреним, і навіть діти потребують психологічної допомоги все частіше і частіше. Це не вигадки спритних «американців», у кожного з яких є особистий психіатр: якщо в нашій родині проблеми, ми повинні їх вирішувати всіма доступними методами.