Віру в Бога я несу через усе своє життя…

Відвідали та привітали в цей день шанованого жителя: настоятель Петро-Павлівської церкви о.Святослав, Плосківський сільський голова Габур П.П., секретар сільської ради Ліска Г.В., бібліотекар сільської бібліотеки Ткачук К.Г. директор сільського будинку культури Макиос В.Д., соціальний працівник Бечка В.О., фахівець з соціальної роботи Бідіна С.З.

Роки летять швидко і безповоротно, залишається тільки слід на життєвому шляху. Скільки пережито щасливих та складних миттєвостей життя та серце і душа залишається молодою. У свої 90 років Іван Степанович Кимович не дивлячись на нелегку долю залишається енергійним та веселим дідусем. Цей приємний та доброзичливий чоловік із гіркотою та смутком в очах пригадує дитячі роки: коли доводилося навчатися в румунсько-мовній школі, оскільки наш край був у складі Румунської держави та лихоліття війни, а також радянський період та часи Незалежності України.

Іван Степанович Кимович корінний плосківчанин, народився 10 квітня 1924 року у бідній селянській сім’ї, де було шестеро дітей  і тому приходилося служити дітям в наймах по людях. І тому хлопчик рідко ходив до школи. В літній період пас вівці у полонинах.

Всіх молодих юнаків призивали на службу в Румунську армію. Не оминула вона і Івана – весною 1944 року хлопця призвали на службу. У румунському війську до українців ставилися зневажливо, незважаючи на це Іван прослужив до тих пір поки  Радянський Союз уклав угоду з Румунією. Повернувшись додому споглядаючи на  злиденне життя,прислухавшись поради одного пана, хлопець одружився на заможній 40-літній жінці. В них народилося двоє синів. Але яке подружнє життя без любові? Тому проживши в шлюбі майже 3 роки – розлучився. Згодом зустрів жінку, яку щиро покохав, з якою розділяв щастя та важкість повсякденного життя. «До 1950 року я служив ястрибком на території нашого району під командуванням Туралієва. В повоєнні роки  життя було досить важким, люди працювали від зорі до зорі, аби хоч трішки подолати наслідки повоєнної розрухи. Безліч наших хлопців та чоловіків не повернулися додому. Саме в цей час чимало людей страждали від інфекційних захворювань в основному від тифу, багато хто хворів на тиф, але саме завдяки милості Божій ця страшна хвороба оминула мене» -  пригадує Іван Степанович.

         Надалі протягом 39-років працював в колгоспі «Нове життя» с.Плоска, проте ніколи не забував про Бога.

        «Виховуючи мене, батьки керувалися духовними істинами та змалечку прививали любов до Бога, яку я проніс через усе своє життя. Близько 20-ти років служив паламарем у Петро-Павлівському храмі с.Плоска» - розповідає довгожитель.

Нині догляд за довгожителем здійснює правнучка Зіна із чоловіком Віктором, за що щиро вдячний Іван Степанович.

«Вони моя радість і втіха. А в Бога прошу здоров’я і достатку, злагоди та миру для своєї родини та нашої Батьківщини»

ФСР Плосківської територіальної громади Бідіна С.З.