За «зачиненими дверима»

Вивчення проблеми насильства в нашому суспільстві повинно включати розгляд двох рівнів: зовнішнього (поверхневого) та внутрішнього (більш глибинного рівня). В нашій країні соціум реагує більше на явне, поверхневе насильство, у  випадках коли насильство проявляється у травмах, синцях, сварках на людях. Але дуже часто насильство відбувається «за зачиненими дверима»,  у ззовні благополучних родинах.  Жертви у таких сім’ях не дуже розповідають про цю проблему, нікуди не звертаються за допомогою, вважають, що це їх особиста проблема та невдача. Тому і виникає помилкове стереотипне уявлення про те, що насильство притаманне лише маргіналам:  алкоголікам, наркоманам, різним кризовим категоріям.

         На базі Путильського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді було проведено зустріч з молоддю та проведено анкетне опитування респондентів різного віку. Метою опитування було з’ясувати поширеність насильства в українських сім’ях, а також виявити ті верстви населення, які найбільше потерпають від цього явища, показати ставлення суспільства до такого виду насильства. Окремо було поставлено завдання з’ясувати ступінь довіри населення до установ, які надають допомогу у випадках насильства в сім’ї, зокрема, до органів внутрішніх справ, центрів соціальних служб, кризових центрів, лікарень, судів.

Було оброблено анкети 140 респондентів віком від 18 до 35 років,  серед яких 68 чоловіків та 72 жінок. Основними фактами, які стали відомими внаслідок проведення соціального дослідження стало те, що 44% опитаних потерпали від насильства в сім’ї впродовж свого життя, причому 30% зазнавали насильства у дитячому віці. А близько половини тих, хто зазнавав насильства в дитячому віці, стикалися з ним і в дорослому житті.

Крім того відзначено   таке:

· Жінки частіше стикалися з насильством в сім’ї у дорослому віці (33% проти 23% чоловіків), а чоловіки – у дитячому (34% проти 27% жінок).

· 35% українців стикалися з психологічним насильством (найчастіше це постійне приниження та контролююча поведінка), 21% з фізичним (побиття, а також замикання, зв’язування, примушення стояти в нерухомому положенні), 17% - з економічним (примушення звітувати за кожну копійку, присвоєння обманним шляхом чи знищення майна), 1% - з сексуальним насильством (насильне примушення до статевого акту). 

Основною причиною різних ситуацій насильства більшість потерпілих називали стан алкогольного сп’яніння  і,  як результат – агресія.  Респонденти потерпали від психологічного, фізичного та економічного насильства найчастіше з боку батька або чоловіка, рідше з боку матері і ще рідше з боку дружини. Сексуальне насильство найчастіше коїли чоловіки по відношенню до своїх дружин.

Близько 75% жертв різних видів насильства ні до кого не звертались по допомогу,  решта  переважно  звертались  до інших  родичів.

 52% респондентів довіряють  державним соціальним службам, психологічним службам, однак лише 10% жертв насильства в сім’ї зверталися  до  цих  організацій за допомогою.        

Насильство в сім’ї, незважаючи на те, чи є воно фізичним, економічним, сексуальним чи психологічним, є одним з найбільших порушень прав людини – права на життя та фізичну та психологічну недоторканість. Безпека та рівне ставлення до жінок, які є непорушними засадами прав людини, повинні стати основними умовами і мінімальними стандартами для всіх країн. Лише впродовж останніх  років про цю проблему говорять як про проблему цілого суспільства.

Конституція України зазначає, що людина, її життя й здоров'я, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.  Стаття 28 Конституції України встановлює, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню або покаранню.

 Але що робити, коли вдома іноді відбуваються аморальне, ганебне поводження одного з членів сім’ї по відношенню до іншого. Зрозуміло, що подібні дії одного з членів родини по відношенню до іншого містять ознаки протиправних дій, які можуть кваліфікуватися як насильство в сім’ї.

 Як же захиститися від протиправних дій одного з членів сім’ї по відношенню до іншого та як їх попередити?

На захисті сім’ї від насильства стоїть закон, який так і називається Закон України «Про попередження насильства в сім’ї».

 Що робити у випадку насильства в сім'ї?

Складіть заздалегідь план своїх дій - що робити, куди піти в разі небезпеки. Якщо необхідно піти з дому - підготуйтесь: зберіть найнеобхідніші речі, ліки, одяг, ключі, особисті документи та документи, що підтверджують ваші права власності на житло, машину тощо. У випадку, якщо з вами будуть діти - також підготуйте все необхідне.

Визначте не одне, а декілька місць, де ви могли б сховатися, якщо підете з дому. Пам'ятайте адреси, номери телефонів людей, яким ви можете довіритися у випадку загрози вчинення насильства, або організацій, до яких маєте намір звернутися.

 Куди звертатися по допомогу у випадку проявів насильства?

- До дільничного інспектора міліції;

- До кримінальної міліції у справах дітей;

- До центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;

- До управління сім'ї та молоді районної, міської чи обласної держадміністрацій;

- До громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства;

- До спеціалізованих установ для осіб, які вчинили насильство в сім’ї, та жертв такого насильства.

   Не дозволяйте нікому принижувати та ображати вас.  Уявіть своє життя без насильства.  Намагайтеся досягнути бажаних змін.

Якщо ви не можете визначитися щодо подальшого життя або вам важко прийняти рішення  - скористайтеся допомогою, телефонуйте:

Гаряча лінія «телефон довіри» Путильського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді:  (03738) 2-22-12; 

міліція 102;  сектор у справах молоді та спорту відділу освіти, молоді та спорту (03738)2-17-44; 

служба у справах дітей: (03738)2-17-44, 

національна „гаряча лінія” з питань запобігання насильству  в сім’ї та захисту прав дітей:  0 800 500 33 50   (безкоштовно).